Психологічна готовність старших дошкільників до викликів початкової освіти

Найвідповідальніший і найбільш хвилюючий етап у житті дитини 6-7 років - перехід із дошкільного навчального закладу до початкової школи. Зазвичай цей період пов'язаний не лише з набуттям дитиною нового статусу, відкриттям у собі нових можливостей, а й із труднощами, які виникають у неї при входженні у нове соціальне середовище, зміною провідного виду діяльності. Дуже часто виявляється, що значна частина першокласників не готова до шкільного навчання як фізично, так і психологічно.
Розглядаючи проблему підготовки дітей до школи, не можна обійти такий її аспект, як готовність до шкільного навчання. Йдеть­ся про готовність дітей не до навчання взагалі, а до навчання у шко­лі з усім комплексом її навчальних і позанавчальних навантажень.
Не можна говорити про ефективну, повноцінну підготовку ди­тини до навчання у школі, якщо не враховувати її психологічний ас­пект, тобто стан внутрішньої готовності дитини до переходу в нову соціальну позицію «школяр», у новий соціальний освітній простір розвитку «школа».
Готовність - це усвідомлений стан організму до сприйнят­тя нової діяльності, нової інформації, який запобігає виникненню кризових явищ. Через те, що діти приходять до школи з різним ступенем психологічної готовності до навчання і з різним рівнем педагогіч­ної підготовки, а також через недиференційований підхід до дітей та уніфікацію їх до загальної категорії «учень», «першокласник», гальмується їхня адаптація до нових шкільних умов діяльності, а це веде до нервових зривів і кризових явищ.
Психологічна готовність дітей до школи передбачає формуван­ня у них певного ставлення до шкільного навчання як серйозної і со­ціально-значущої діяльності, тобто відповідну мотивацію навчання, або мотиваційну готовність, а також забезпечення рівня інтелек­туального та емоційно-вольового розвитку дитини.
Науковцями встановлено, що загальна готовність дитини до систематичного шкільного навчання — багатокомпонентне утво­рення, яке потребує комплексного дослідження й оцінювання рів­ня фізичного, психічного, розумового й соціального розвитку дити­ни, необхідного для успішного опанування навчальним матеріалом.
Існують різні точки зору щодо оптимального віку дитини до вступу в школу: одні фахівці вважають, що дитина може стати першокласником вже у шість років, оскільки вона вже здатна опа­новувати навчальний матеріал у школі, інші радять віддавати дитину до школи ближче до семи, а то й у сім років. За даними психологіч­них досліджень, дитина шести років дійсно здатна засвоювати на­вчальний матеріал, але при цьому у неї зберігається гостра потреба у грі. Тому і навчання шестирічних першокласників має відбувати­ся в ігровій формі, що, на жаль, не передбачено у звичайній загальноосвітній школі.
Наразі вчені стверджують, що діти, які приходять до школи, не готові до нових форм співробітництва з дорослими й одноклас­никами, до зміни соціального статусу, соціальної ситуації розви­тку. Цьому є пояснення, зупини­мося на кількох із них.
Значна частина батьків, праг­нучи дати дитині до вступу до шко­ли якомога більше знань, забува­ють (або не вважають за потрібне) залучати дітей до посильної праці вдома. У результаті, після завершення періоду дошкільного дитин­ства часто отримуємо інтелектуально розви­нену і фізично міцну дитину, яка залишається «маленькою» протягом усього періоду навчан­ня у початковій школі: не вміє себе обслугову­вати — одягнутись, скласти портфель, сплану­вати власну діяльність тощо.
Вчителі початкових шкіл стверджують, що діти, які прийшли до школи з дошкільного навчального закладу, більш привчені до тру­дової діяльності і можуть обслуговувати себе. Натомість переважна кількість дітей, які ви­ховувалися у сім'ях, навіть при елементарній підготовці до наступного уроку: сховати один підручник, витягти інший, приготувати олівці, фарби тощо — потребують допомоги. Діти, не при­вчені з дитинства до посильної праці, стають надзвичайно залежними від найближчого ото­чення, насамперед, від дорослих.
Тож шкільне життя дитини може стати для неї психологічно травматичною ситуацією, і вона може відмовлятися йти до школи. Причина такого явища криється у тому, що, попри до­статній фізичний та інтелектуальний розвиток дитини, в дошкільно­му дитинстві не відбулося її соціального зростання: вольові і моральні якості не знайшли свого застосування у реаліях щоденної діяльності.
Батькам майбутніх першо­класників слід бути готовими до того, що з моменту вступу до школи дитині потрібно давати більше самостійності, не намагатися постій­но контролювати її. Перший клас — це перший у житті дитини крок до незалежності. І тут батьки роблять дві помилки:
• надають дитині цілковиту свободу — «Ти тепер вже до­рослий і сам будеш відповідальним за свої вчинки»;
• надмірно контролюють навчання дитини — найбільш по­ширена ситуація.
Багато батьків вважають, що навчання у початковій школі, чи бодай перші два класи, треба разом з дитиною «відсидіти», «відучи­тися», щоб «не втратити момент успішності». Така ситуація розгор­тається за типовим сценарієм.
Дитина сідає готувати уроки, мама сідає поряд. І поки дитина виписує літери, цифри, мама «контролює процес»: робить за­уваження, заставляє переписувати, докоряє у неуважності.
І виходить, що у дитини не з'являється взагалі ніяких навичок самостійності.
Отже, для того щоб дитина, виходячи з дошкільного дитинства, була готовою до викликів початкової школи, до зміни свого соціаль­ного статусу необхідно:
• уникати переобтяження майбутнього першокласника знан­нями. Рівноцінного значення надавати пізнавальному, фізич­ному, соціальному, трудовому, морально-етичному, художньо- естетичному розвитку;
• сприяти розвитку у дитини соціально значущих мотивів поведінки і діяльності.
Тож не слід забувати, що і від батьків, і від педагогів залежить, наскільки комфортно дитина почуватиметься у школі, наскільки її захоплять новий статус і нова діяльність, наскільки результативним буде її навчання.
Кiлькiсть переглядiв: 285

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.